Мабуть це не дуже патріотично так починати, але і у ворогів української нації були влучні думки:

"Якщо державна людина помиляється, якщо вона міркує погано, приймає помилкові рішення, то цілий народ відчуває згубні наслідки цього. Потрібно часто себе запитувати:

Чи справедливо це починання? Корисно? Насамперед державній людині слід мати на увазі наступні п'ять предметів:

1. Потрібно просвіщати націю, якою повинен керувати.

2. Потрібно ввести добрий лад у державі, підтримувати суспільство і змусити його дотримуватися законів.

3. Потрібно заснувати в державі гарну і точну політику.

4. Потрібно ввести добрий лад у державі, підтримувати суспільство і змусити його дотримуватися законів.

5. Потрібно створити державу грізною у самій собі і вселяти повагу сусідів. Кожен громадянин повинен бути вихований у свідомості і боргу перед Вищою Істотою, перед собою, перед суспільством, і треба дати йому деякі мистецтва, без яких він майже не може обійтися у повсякденному житті".

Софія Авґуста Фредеріка Ангальт-Цербст-Дорнбурґ

Тобто передав ці строки я хочу донести, що моє Європейське майбутнє почнеться з покращення рівню життя, а саме з образу мислення і зміни менталітету. 

Одна з головних проблем нашої нації зараз – образ мислення, що дістався нам в спадок від СРСР тобто:

Колективізм в відношенні до елементів благоустрою міста – коли людина , що не дуже обтяжена інтелектом вирішує провести дозвілля на вулиці , то в думках її на рівні підсвідомості проскакує така думка: «в нас колективізм і все спільне, тому з цим всім можна робити, що завгодно» і від того в нас зламані лавці , молоді дерева в парках, розмальовані стіни, під’їзди (деякі «рекламщики» і «романтики» розписують і асфальтне покриття), тому і треба виховувати в людях повагу до чужої праці, державного майна, природи. І ще трохи про поваги до чужого майна і довіри: в Європі та США є шерінгові кампанії, що працюють виключно на довірі і допоки не почнеться взаємоповага, то це навряд чи в нас реалізується.

Перебудова людських відношень один до одного: треба привчати спільноту, що не тільки сила є єдиним залізним аргументом, а розмова є набагато конструктивнішим інструментом. Також можна виділити і зміну відношення до людей зі сторони закону на більш ліберальне, і на більш радикальне в деяких місцях. Наприклад в Німеччині є досить цікавий закон, що проявляє своє людяне ставлення до громадян: при крадіжці їжі в магазині вора його не посадять(як роблять у нас в країні згідно з законодавством), а відправлять на суспільні роботи і, як тільки людина відпрацює викрадений товар їй його віддадуть – тобто це банальне розуміння необхідних людських потреб. А з іншої сторони треба, як раз і повищати штрафи і вводити ці ж самі роботи для вандалів, які не хочуть перевиховуватися і продовжують своє діло.

Ще одним параграфом можна виокремити ставлення людей до поліції. На мою думку це досить велика і важлива проблема, якщо в західному світі любий громадянин почуває себе безпечно поряд з працівником силових структур, то у нас все навпаки люди поліціантів побоюються. Витоки цього явища пішли ще з часів радянського союзу, а саме часів правління Сталіна коли поїхати «освоювати» в табори Сибір або пустелі середньої Азії було в 100 раз простіше ніж нормально закупитися продуктами – люди стали боятися силовиків і більше перетворювати для себе образ сидівшої людини в образ біблійського мученика і із цього витікає наступна проблема: люмпенізація суспільства в виді переходженя в неї елементів з тюремної культури, що є великою проблемою для становлення нашої країни як європейської.

А тепер треба розповісти і про хороше. В Україні народ все ж таки позбувається рабського менталітету порівняно з нашими сусідами які теж були частиною СРСР набагато краще і швидше. Наприклад в нашої нації вже нема потреби в твердій руці незмінного правителя, в нас є демократичні вибори, а якщо нам щось не подобається ми не боїмося висловити це і показуємо те, що мі здатні терпіти коли нам погіршують життя. Українці створюють мітинги, що є в Європі одним з способів донесення до влади думки народу, хоч і не дуже демократичним, але якщо звернутися до історії, то в Європі тільки так в 19 сторіччі прості люди добивалися покращення умов праці, життя, заробітної плати. Все завдяки страйкам, забастовкам і іншими масовими діяннями.

Ще досить позитивним фактом є те, що в Україні свобода слова дуже розвинена і маже нема прецедентів щоб , якусь людину ганьбили чи притіняли за її висказування. Також треба виділити те, що серед усіх пострадянських республік в Україні (не рахуючи вже евроінтегрованих країн Прибалтики ) найбільш вільна преса. Також треба зазначити , що і з економікою не все погано, враховуючи війну на сході.

І в завершення хочу сказати: якщо всі вищеописані проблеми будуть вирішені, а нинішні досягнення не будуть згублені, то і народ почне в тандемі з державою будуть будувати нову європейську Україну. І тільки тоді можна буде сказати що після стількох століть перебування в загарбанні Україна – є єдиною, незалежною і справді європейською.